Вербичка

Йшла по полю я і стрітила вербичку.

Так люблю її, немов сестричку!

Чом змарніло твої миле личко? –

Бо не можу я дійти до річки…

А якби росла я біля річки,

я б вклонялася, водичку пила,

посміхалося б зелене личко –

без водички доля всім не мила!

Хто життя чужині довіряє,

той  щасливої не має долі!

Вічно йде, завжди чогось шукає,

як моя вербичка серед поля…

21.04.18

***