війна потвора

Стояла жінка на порозі,

дивилася у далину,

де по в"юнкій сільській дорозі

пішов коханий на війну...

Ще довго в пустоту дивилась,

хранила поглядом своїм,

губами ссохлими молилась:

Михайле, повернись живим!

Не повернувся. А у хаті

найменшенький із трьох синів

ніколи не побачить тата,

що над усе його хотів.

А Їй? Їй тільки ледь за тридцять,

струнка, весела , чарівна,

всміхається, та не сміється,

вона ж навік тепер одна

однісінька! З трьома синами.

Зростить і долю дасть. Сама.

Назавжди будуть біля мами,

як не прокинеться - ВІЙНА!

Здається, виспалась, потворна,

так хоче їсти, аж горить

у череві її бездоннім.

Найкращим шлях туди лежить.

Стояти ж на порозі мамам.

Заручницям воєнних дій.

Благати ссохлими губами -

Михайле, повернись живий!!!