В.С.

 

 

 

У перебігу останніх подій,

що ж, так сталося, мрій, не мрій,

Плач, не плач, хоч скачи,

хоч на Бога кричи! Ти самотня...

 

І пустелю людей не зворушує цей

Твій, ледь видимий, погляд скорботній.

 

І навіщо цей день? І навіщо ця ніч?

Ти - обпечена холодом, кинута річ

У полон ще гарячих його подушок.

І до відчаю - мить. І до Господа – крок.

*** 

 

 Пам’ять про ніч і день народження у Києві

 

Допивши залишок із пляшки коньяку,

Додому їду я, напівтвереза.

І на підборах, наче на терезах,

Свою  статуру втримую струнку.

 

З самого Києва, без крапельки води,

Свій аромат поширює нестримний

Букет конвалій, що залишив ти,

Для мого погляду такий безцінний!

 

*** 

 

Не з усіма життя пряме й відверте,

Бо таємниці береже свої,

Але коли втямуєш власну смертність

Інакше будеш жити на землі.

 

Бо той, кому зійшла пересторога,

Хто ледь відчув холодність небуття,

Біжить мерщій за милістю до Бога,

Хоч і не знав про нього за життя.

 

На скронях осені

Біліє сивина,

Така непрошена

До мене йде зима…

 

Стою пригнічена,

Зомліла і німа,

Від смутку й холоду

Ні слів, ні сліз нема…

*** 

Дай мені, Боже, за життя моє

Просту твою премудрість зрозуміти –

Що кожен має право на своє

світосприймання і уміння жити,

 

Що є для всіх один лише суддя -

Твоє всевидюче разюче око,

І, що за все, що заслужила  я

Занадто аж  не будеш ти жорстоким.

 

Дай мені, Боже, тихо відійти

У силі і спроможною до діла,

Щоб від хвороб нестерпних не злягти

Й жахатися свого старого тіла.

 

Процес старіння надто вже бридкий,

Тож краще, щоб спочатку поховали,

А потім вже забули, навпаки –

Було б найбільшим у житті провалом…

 

Наразі, як за все своє життя

Таку прихильність я не заслужила,

Прийми одне єдине каяття –

Занадто в світі я була щаслива!

 

Але, мабуть, то невеликий гріх

І через те, я маю ще бажання –

Нехай лиш спів пташиний, наче сміх

Візьму з собою в подорож останню.

 

Ні, все не те, всього цього не треба!

Пробач, прошу, таку мою слабину!

Нічого не бажаю я для себе,

Окрім здоров’я й щастя свого сина.

 *** 

Хай там що, хай у дзеркалі сум,

Все одно уже краща не буду,

Я у вічність свою понесу

Всю любов, що дали мені люди.

 

А якби ще насправді були

 В нас можливості для перевтілень

Я б змахнула щосили крильми

 і журавкою  в небо злетіла,

 

щоб з безмежності синіх висот

подивитись на все, що лишила,

і почула як музику з нот:

недарма ти жила, ти любила.

Літо! Сонце аж палає!

Раптом – дощик накрапає.

Посідаєм біля хати,

Й ну краплинки рахувати.

 

Перша крапля невеличка,

Друга, мов її сестричка,

Три, чотири, як багато!

Треба вже ховатись в хату.

 

Літній дощик неквапливий

Раптом став стрімкий, як злива!

 То ущухне, то поллється,

Світ купається, сміється!

 

Глянь, над хатою сусіда

Вже веселка заблистіла,

І, як влітку це буває –

Сонечко, дощу немає!

  ***     

                                                                ПРО НАЙДОРОЖЧЕ

 

 Здається тільки починаєш жити

І відчувати смак в своїх роках,

А вже стають батьками власні діти,

Яких ти щойно бавив на руках.

 

Минає час, спливає незворотньо,

Не озираючись ти по життю ідеш,

Ти сам дитя, допоки не самотній

Молитвами батьківськими живеш.

                                                                        ***                                                                          

За ніч навкруги раптом все побіліло,
ледь-ледь виринає з-під снігу рілля,
замовкла душа моя, мов оніміла -
на довгі часи засинає земля...

А як би раділа і мліла душа,
так само прокинувшись ранком раннім,
якби це була не зима, а весна
і сніг щоб не перший був, а останній...
 

22.11.14

***

Не хвилюйся, матусю, у мене все добре!

А якщо і не так, все пройде, все мине...

Щира я із людьми, небайдужа, хоробра,

Я така, як із батьком ви вчили мене.

 

Це прекрасно, я можу увечері голос твій чути,

Що, як завжди, безцінні поради дає!

Попри безлад навкруг, безнадію і смуту

Я безмежно щаслива, що ви в мене є!

 

Хай вам весело й радісно сонечко світить,

І назавжди хворобам настане кінець,

Хай у внуків на вас будуть схожими діти,

Б’ється нашого роду багато сердець!

 

*** 

Якщо дивитись не вниз, а ввись,

життя насправді пряме й просте.

Як не прикро, але колись

і мій город заросте... 

***